"Як приїду, то відпочиватиму до самої зими. Не візьму ні машинки, ні пера"

 Григорію Михайловичу, ви зі мною одружилися б? питає завуч школи міста Кам'янка-Бузька Львівської області 24-річна Олена Черненко у вчителя української мови Григорія Тютюнника. Він на п'ять років старший. Провів її додому після роботи. Пройшов дощ і скрізь були калюжі. Тому взуття і ноги жінки промокли. Помітивши це, гість став на коліна і почав розтирати ступні.
 Треба подумати трохи. Може, і одружився б, відповідає їй.
Обоє не місцеві. Приїхали працювати за направленням після інституту. Вона родом із селища Чорнобай тепер райцентр на Черкащині, він з села Шилівка на Полтавщині. Привіз старий чемодан із книжками й один костюм. Вечорами за хитким столиком у спальні пише вірші та оповідання.
"Його помешкання було схоже на мансарду з двох невеликих кімнат і комірчинами по боках, згадував про житло Григорія Тютюнника в Кам'янці-Бузькій його брат Григір. У вітряні зимові днини стояла холоднеча. Усе там рипіло: східці дерев'яні вузенькі, що вели на другий поверх, підлога, навіть комірчини. З меблів найдужче запам'яталися великий розтовчений диван, обтягнутий червоним оксамитом, чи не дореволюційного ткання, та велике дзеркало з жовтими плямами по краях".
За кілька днів після пропозиції вчительки Григорій Тютюнник приходить до неї додому й запитує:
 Так ти за мене вийдеш? Бо заріжу, як козу.
 Ну, як вибирати між козячою смертю і одруженням, то я згодна, відповідає Черненко.
Їдуть до села Чорнобай повідомити про шлюб батькам ­Олени.
 Григорію, ти і кращу міг би вибрати, каже її мати.
 Та хіба ж це я? То вона мені пропозицію зробила! говорить Тютюнник.
Григорій та Олена одружуються. Дітей не мають. Повністю віддаються роботі. Вона очолює районний відділ освіти, а потім школу. Чоловік багато пише.
Все частіше змушений відкладати працю через погане самопочуття. Турбує осколок у грудях, який отримав під час війни.
"З квітня 1949-го ми почали боротьбу за його життя, згадувала Олена Черненко. Став рухатися осколок по краю легені й підривав могутнє здоров'я Григорія. Операція, ще одна, і ще. Аж доки 1953 року вийняв осколок Амосов (хірург Микола Амосов, який створив у Києві першу кафедру грудної хірургії та клініку серцевої хірургії. ГПУ). Але функції організму були підірвані".
Рани від операцій не загоюються. Дружина щодня робить перев'язку.
"Я як журавель, стою на одній нозі і виглядаю на схід: чи скоро полечу на свій рідний край? Як приїду, то відпочиватиму до самої зими. Не візьму ні машинки, ні пера", пише в листі до матері Григорій Тютюнник.
Стає редактором відділу прози літературного журналу "Жовтень" і зосереджується над романом "Вир" про війну. Дає почитати і радиться по змісту з дружиною. Переписує тексти за її рекомендаціями. Прислухається і до порад брата Григора, який приїздить у гості.
"Григорій з ним буквально не розлучався. Ми з Оленою Федотівною на роботі, а брати все обидва, разом. Навіть коли Григорій сідав писати в саду, де обладнав робочий кабінет на природі, Григір від нього не відходив, згадувала Катерина Короць. То ходять по містечку, то понад Бугом. Часто рибалили, а взимку й на лижі ставали. І от одного разу, спускаючись із гірки біля другої школи, Григорій впав і дуже вдарився у груди. Так, що Григір ледве відтер його".
Перший варіант "Виру" не дозволяє друкувати секретар парторганізації спілки письменників Михайло Тарнавський. Чиновник на кожній сторінці рукопису робить перекреслення та глумливі приписки "Та невже?", "Ха-ха!", "Ну й загнув!", "І як то виходить?"
Видати першу частину "Виру" допомагає редактор видавництва "Радянський письменник" Анатолій Дімаров. Твір стає популярним, про автора починають говорити, як про доброго письменника.
"Коли він приїхав у Київ, ми пішли на схили Дніпра, писав у автобіографічній повісті "Прожити й розповісти" Анатолій Дімаров. Він розповів про роботу над другою частиною і поділився закінченням третьої. Я був вражений епізодом і сказав: "Пиши, Грицю, пиши!" А він глухо мовив: "Як Бог дасть іще кілька років, то напишу".
Наприкінці серпня 1961-го Григорій Тютюнник отримує чотирикімнатну квартиру в новій "хрущовці" у Львові. Дружина Тютюнника запрошує сусідів на новосілля.
 Ви ще парубки, у вас нічого до столу й не знайдеться, а відзначити треба, каже вона.
Сходиться більше десятка чоловіків. Більшість письменники.
 Оце відсвяткуємо новосілля і за роботу, каже Григорій Тютюнник. У мене заміри дай Боже сили. І прошу не заходити до мене, доки працюю.
У вільний час гуляють компанією на пустирі, де починають зводити стадіон для футбольного клубу "Карпати", у Стрийському парку.
"Якось забаглося холодного пива і пішли на Академічну (тепер проспект Тараса Шевченка у Львові. ГПУ). Ще когось зустріли, зупинилися, теревенимо, згадував письменник Микола Петренко. Аж ось гурт дівчат-емансипанок (жінки, які прагнули рівних прав із чоловіками. ГПУ), їх і тоді не бракувало. Щось говорять голосно, закурюють. І тут таке: Григорій простягає руку, бере в дівчиська з рота сигарету, розминає в долоні. Те дівчисько шарпнулося, обурилося проте тільки ротом заплямкало: такий страшливий вигляд був у Григорія".
Редакцію журналу "Жовтень" повідомляють, що в Києві хочуть висунути Григорія Тютюнника з його "Виром" на здобуття Шевченківської премії. Колеги вітають письменника, він запрошує додому відсвяткувати. Після посиденьок йому стає зле.
"Посеред ночі наш щойно заселений будинок протнув жахливий крик Олени Федотівни, писав Микола Петренко. Справді біда. В будинку ще ніхто не народився, а вже один помер".
Воював у партизанському загоні
1920, 23 квітня в селі Шилівка тепер Зіньківський район на Полтавщині, народився Григорій Тютюнник. Виховувала мати вчителька. Батько був теслею, покинув сім'ю ще до народження сина.
1938 став студентом літературного факультету Харківського університету.
1941 добровольцем іде на фронт. Двічі отримує поранення. Потрапляє до німецького полону, втікає. Служить у партизанських загонах на території Кіровоградської області та Чехословаччини.
1947 закінчує університет і їде до Кам'янки-Бузької на Львівщині, працює вчителем української мови.
1949 одружується з Оленою Черненко. Починає хворіти через осколок із часів війни у легенях.
1950 видає збірку оповідань "Зоряні межі", 1960-го роман "Вир".
1961, 29 серпня у Львові помер Григорій Тютюнник. Похований на Личаківському цвинтарі.
Наступного року видали другу частину роману "Вир", яку знайшли дописаною і складеною на його робочому столі. 1963-го Григорія Тютюнника обрали лауреатом Шевченківської премії посмертно. Дружина Олена прожила до 2009 року.

Читать польностью: https://gazeta.ua/articles/history-newsp...

Самые важные новости дня с facebook & twitter


Похожие новости

Возле Сингапура образовалась "пробка" из танкеров с нефтью 0 0 0
Венедиктова прокомментировала акцию протеста возле ее дома 0 0 0
Зарізав сусіда та вкоротив собі віку: на Житомирщині розслідують вбивство та самогубство 0 0 0
Президент "Лаціо" виявив готовність до проведення "золотого матчу" з "Ювентусом" 0 0 0
Росія поставила Зеленському три жорсткі вимоги, і це тільки початок – Портников 0 0 0
Виллаш-Боаш: «Я больше не вернусь в АПЛ» 0 0 0
Самые загадочные предметы из СССР: выяснилось, для чего они 0 0 0
Засуха, ураганы и саранча: что еще угрожает миру в 2020 году 0 0 0
Данные украинцев стали доступны в "кабинете гражданина" 0 0 0
Правозахисники не плюють у пісочниці, – Венедіктова відреагувала на протести під її будинком 0 0 0