"У рані завелися черви, але ніхто мене не лікував"

"Він вийшов на майдан Богдана Хмельницького, до Софії Київської. Попереду на нього підступно чекають давно відлиті кулі, снаряди і бомби. А тут юного селюка вчаровує ніколи не бачене диво. Може, в ту мить він і став письменником. Ставши ним, міг уже за кілька днів потому загинути, так і не встигши написати жодного рядка", пише літературознавець Михайло Слабошпицький про письменника Павла Загребельного у книзі "За гамбурзьким рахунком" 2004-го.
16-річний Павло в червні 1941-го просився на фронт, але його не взяли. Відправили до військового училища в Києві вчитися на артилериста. Із наближенням німецьких військ він брав участь в обороні української столиці. Зміг вирватись з оточення і відступити до Конотопа на Сумщині.
"Танки йшли на нашу "сорокап'ятку" (протитанкова 45-міліметрова гармата. ГПУ), лишаючи пiсля себе чорнi слiди на зеленiй отавi. Бiля гармати все було потрощено. Снаряд, посланий одним із танкiв, розiрвався бiля наводчика, i тепер той лежав, одкинутий далеко вбiк, непорушний, блiдий, пiдiбгавши ноги, як мала дитина. Командир гармати ще стогнав, але його стогін щомиті ставав тихішим. Всі інші теж були вбиті", згадував Павло Загребельний у "Думі про невмирущого" про бій, у якому отримав поранення у груди та осколок в око.
Його літаком доправляють до Саратова. Після одужання зараховують до Харківського артучилища, яке перевели до Середньоазіатського військового округу. Закінчує його в березні 1942-го.
Направляють командиром на Брянський фронт. Там у бою отримує осколкові поранення обох ніг. Його підбирають німецькі вояки, несуть на плащі до своїх. Ешелоном відправляють до Орла, де на місці колишньої тюрми влаштували великий табір для полонених.
"Опинився в бараці для хворих і поранених, писав пізніше Павло Загребельний. Відібрали одяг і видали гітлерівську уніформу, перефарбовану в темно-зелений, майже чорний колір. Замість чобіт видали гольцшуги дерев'яні туфлі. На одязі білою фарбою намалювали "80" позначка "радянського офіцера". На шию почепили чотирикутний металевий номер".
Тримають у великій брудній камері, де рядами стоять двоповерхові дерев'яні ліжка. Матраци та подушки набиті папером від книг і газет.
"В рані завелися черви, але ніхто мене не лікував. Санітар-колаборант приходив до камери лише роздавати таблетки, розповідав Павло Загребельний в інтерв'ю. Хто міг пересуватися, кидалися на ліки. Лежачі просили: "Дайте мені синеньку", "А мені жовтеньку".
Переводять до литовського міста Кальварія. Там страчують кожного десятого. Полонених шикують, і автоматники перераховують їх. Хапають та передають трійці катів. Загребельний восьмий.
"Десятого я не знав, але його обличчя запам'яталося назавжди, розповідав сину Михайлу. Дивиться воно на мене крізь півстолітню далеч, мов обличчя найріднішої людини. Відтоді для мене будь-яка черга страшна й огидна".
Із наближенням фронту перевозять у табір на територію Німеччини. Вимінює свій триденний пайок хліба на словник і вивчає німецьку. Побачивши це, нацист-майор пропонує взяти участь у парі. Якщо полонений відповість на три питання отримає 20 пачок цигарок. Якщо ні 20 діб карцеру. Цікавиться, яке найбільше число можна записати за допомогою двох цифр, яке море не має берегів і де поховане серце Кутузова. Павло Загребельний відповідає правильно, і здивований військовий визнає поразку, дає цигарки. Українець роздає їх товаришам.
В'язні працюють на каменоломні. У таборі Павло Загребельний найбільше дружить із лейтенантом хімслужби Іллею Майданським. Висвячує його у козака Кіндрата Майданникова. Ім'я бере з роману "Піднята цілина" російського письменника Михайла Шолохова. Друг так і реєструється в комендатурі табору. Разом планують втечу.
"Восени 1945-го батько тікає з полону і приєднується до загонів французьких партизан, а потім потрапляє у розташування військ США, згадував Михайло Загребельний. Ті направляють його у спеціальний табір у Парижі".
Володимир Яворівський у некролозі Павлу ­Загребельному зазначав, що саме американські війська відіграли головну роль у звільненні полонених, серед яких був майбутній письменник.
В автобіографічній повісті "Дума про невмирущого" Павло Загребельний писав: "В'язні захопили барак та взяли вахтерів разом із фельдфебелем у полон. Вийшли з барака і вишикувалися в колону по чотири. По боках, напнувши солдатськi шинелi, стали тi, в кого були гвинтiвки. Здалеку нiхто б навiть не подумав, що це йдуть люди, якi вирвалися на волю".
Залишає Німеччину ненадовго. Повертається та стає офіцером зв'язку Радянської військової місії у Британській окупаційній зоні.

Читать польностью: https://gazeta.ua/articles/history-newsp...

Самые важные новости дня с facebook & twitter