Промовистий доказ, який доводить, що є всі підстави порівнювати комунізм із нацизмом

Здавалося б, що тут говорити? Україна як ніяка інша країна знає, що таке комуністичний режим і досі видаляє із себе його злоякісні залишки, пише у своєму блозі на НВ журналіст Олег Шама. Довелося спробувати й нацизму.

І звісно, нещодавнє рішення КСУ про те, що відповідний закон, що засуджує комуністичний і націонал-соціалістичний режими, не суперечить Конституції, активніше, ніж у нас, обговорюють сусіди. Висловилися й лідери думок найліберальнішого ЗМІ Росії "Эхо Москвы". Зазначили, що рішення було ухвалене, найімовірніше, на зло РФ. А письменник Дмитро Биков закликав: "Будьмо хоч трохи істориками". Мовляв, Союз, а відповідно й комунізм, 1930-х і Союз за часів Брежнєва – дві великі різниці, і ставити знак рівності між Сталіним і Гітлером не можна.

Треба сказати, що нам уже багато в чому неважливо, що думають про Україну в Росії. У всякому разі, в Кремлі. Але по всьому видно, що й думка тамтешніх лібералів теж стає інопланетною. Як в анекдоті – спасибі, не знадобилося.

Що говорити про Союз за часів різних його правителів. Ми ж не знаємо, яким міг би бути Райх, якби він не вплутався у війну з усім світом. Або якби хоч один замах на Гітлера був успішним.

Читайте також: ГУЛАГ замість Аушвіцу: гірка правда перемоги у Другій світовій

Але це якби. А в 1930−1940-і для українців що комуністи, що нацисти однаково були шкуродерами. І перші у знищенні мирного населення багато в чому перевершили других.

Ось спогад у щоденнику письменника Аркадія Любченка. У вересні 1941 року він із трьома товаришами спробував повернутися з Харкова до Києва. На шляху до Богодухова вони зустріли процесію: "Натовп людей із двісті, переважно селяни (серед них і жінки) в оточенні чекістів, які ведуть на ланцюгах вівчарок, сунеться по степу, а за ними на візку, розвалившись, як на дивані, їдуть теж троє чекістів. На чолі ходи – вже немолодий селянин крокує гордовито, збивши шапку на потилицю. Йдуть на загибель – свіжа чергова жертва".

Подумати тільки! Цю картину Любченко спостерігав 12 вересня, а 19-го, через тиждень, німці увійдуть до Києва. А через місяць із гаком і до Харкова. І надії на швидке повернення в більшовиків на той час були досить слабкі. Чим же так завинили ці звичайні люди перед радянською владою, що їх масово добивали перед відходом свої ж? Ну, нібито свої.

І Любченко пише про це без особливого подиву як про абсолютно буденне явище.

А ось його ж спогад про голодний Київ в окупаційну зиму. Якось він проходив повз магазин тільки для німців на розі Фундуклеївської та Нестеровської (зараз – Хмельницького та Франка). "Туди привезли велику фуру білого хліба. Запах б'є на всю вулицю. Перехожі зупиняються. Нас все більше. Величезний натовп жадібно п'є запах свіжого хліба, голодний виснажений натовп. Він стоїть мовчки. Він дивиться похмуро. Німці носять хліб і поглядають на натовп підозріло, трохи зніяковіло, немов злодії".

Чим це не картина голодомору, влаштованого більшовиками за десять років до цього запису?

Звісно, всі, хто хоч трохи історики, про це знають. Але наведу уривок зі ще одного документа. Він вже точно показує, що комунізм і нацизм – посудини, що з'єднуються.

Читайте також: Нацистські "виробничі механізми" в радянських концтаборах. ДОКУМЕНТ

У березні 1948 Георгій Добринін, начальник Головного управління виправно-трудових таборів СРСР (ГУЛАГ), склав секретну записку на ім'я заступника міністра МВС Івана Сєрова. Він виклав свої міркування щодо обладнання нацистських концтаборів Бухенвальд-2 і Шталаг біля Мюльберга. Ось уривок із цього документа:

"Вивезти в СРСР для таборів ГУЛАГу:

а) розібрані дерев’яні бараки з Бухенвальда в кількості 31 і 33 бараки з Мюльберга;

б) повне обладнання кухонь із обох таборів;

в) повне обладнання пральні з Бухенвальда;

г) все медичне майно з обох таборів, а також увесь м’який інвентар (можливо, меблі з комендантських корпусів – НВ);

ґ) всі виробничі механізми, які є в таборах".

Ось так концтабори одного кровопивці перекочували в такі ж табори до іншого. Цілком органічно, як для нього й пошиті. Хоча одне все-таки їх розрізняло. У Сталіна газових камер і крематоріїв не було. Їх просто заміняла земля Сибіру несходимого. А там навіть зараз, якщо комусь і заманеться копати, в прямому або в переносному сенсі, то буде дуже непереливки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Читать польностью: https://uainfo.org/blognews/1564048311-p...

Самые важные новости дня с facebook & twitter